Психологічне насильство в сім"ї

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», психологічне насильствовсім'ї- це насильство,пов'язане з дією одного члена сім'їнапсихікуіншогочленасім'їшляхом словеснихобраз або погроз,переслідування,залякування,якими навмисноспричиняєтьсяемоційнаневпевненість,нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:
замкнутість;
демонстрація повної відсутності страху;
неврівноважена поведінка;
агресивність, схильність до нищення й насильства;
уповільнене мовлення, нездатність вчитися;
надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;
уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;
занизька самооцінка;
тривожність;
намагання справити враження людини, що живе в злиднях;
демонстрація страху перед появою батьків;
страх фізичного контакту, острах іти додому;
депресія, спроби самогубства;
уживання алкоголю або наркотиків;
психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);
нав’язливі страхи (фобії);
насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;
почуття провини за отримання фізичних ушкоджень тощо.

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:
1) використання "привілеїв" дорослих:
поводження з дітьми як із рабами чи слугами;
покарання, поводження як із підлеглими;
поводження як із своєю власністю;
відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
2) залякування:
використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;
навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
крики, стресогенна поведінка;
жорстокість щодо інших істот;
погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;
погрози розлюбити дитину;
загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
приниження;
використання скарг для тиску на дитину;
використання дітей у якості довірених осіб;
крики;
непослідовність;
присоромлення дитини;
використання дітей у конфліктах між батьками;
"торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини. Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток. Для допомоги потрпілим від домашнього насильспва діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

Ми вже навчилися говорити про фізичне насильство в родині, але й досі замовчуємо про насильство моральне, яке ще називають «тихим». А тим часом скільки людей сьогодні страждають від презирливих поглядів чи слів партнера, його образ та криків, грюкання дверима тощо. Від домашньої тиранії в Україні потерпають і чоловіки, і жінки, але цифри говорять про те, що все-таки жінки й діти зазнають психологічного насильства набагато частіше. Так, за статистичними даними 2009 року чоловіки становлять 94% осіб, які стоять на обліку за насильство в родині, і лише 6% насильних дій вчиняють жінки. Стереотипи, що існують у сучасному українському суспільстві на зразок «соромно признатися», «жити заради дітей», «у нас усе добре», а також неймовірно низька захищеність жертв на законодавчому рівні практично перетворюють це явище на грізну епідемію.

Домашнім насильством називають акт навмисного залякування, фізичного насильства, побиття, дії сексуального характеру чи будь-яку іншу неправомірну поведінку одного партнера стосовно іншого. Наслідки проявів домашнього насильства можуть передаватися з покоління в покоління. Як правило, домашнє насильство починається з психологічного, або так званого тихого насильства. Іноді воно триває роками, проте іноді переходить і у фізичне насильство. Звісно слова не залишають слідів на тілі, як удари кулаком, але душа від цього болить не менше. Домашнім тираном може стати і бізнесмен, і біолог, і скромний учитель праці. Але всі психологічні насильники діють за схожою схемою і мають подібні риси.

Однією з ознак психологічного насильства є критика. Точніше, постійне критиканство. Звісно, не слід ображатися на кожне критичне слово вашої половинки, але якщо критика постійна — варто задуматися, чи правомірно це. Якщо партнер регулярно критикує вашу зовнішність, вчинки, манеру поведінки та характер, скоріш за все, за цим приховується реальний конфлікт. Коли людина постійно вказує на ваші недоліки — це психологічна проблема. І не стільки ваша, скільки тієї людини, яка критикує. Чоловіки найчастіше критикують своїх дружин: мовляв, ти погано виглядаєш, ти погана коханка, мати, дружина, господиня, ти нічого не можеш досягнути в житті. Мета такої критики — власне самоствердження і відчуття переваги над своєю половинкою.

Ізоляція від інших. Ваш партнер часто критикує ваших подруг і друзів, називає ваші захоплення дурницями. Під його тиском ви поступово перестаєте зустрічатися з друзями, полишаєте свої захоплення, які завжди приносили радість і задоволення. Такі сім’ї нерідко віддаляються від батьків. Деякі жінки залишають роботу, «щоб присвятити весь час родині». Психологічний маніпулятор усе це робить навмисне, оскільки людину, залежну фінансово, яка розгубила друзів і не має підтримки батьків, легко підкорити своїй волі.

Почуття провини. Якщо ваш партнер постійно докоряє: «Ти винна у всьому, що відбувається в нашій сім’ї», це теж можна вважати психологічним тиском.

Осіб, які схильні до психологічного насильства в сім’ї, можна поділити на три типи.

Перший — «контролери». Вони намагаються здійснювати постійний контроль над будь-чим, як правило, не люблять ризикованих ситуацій (стрибки з вишки, подорож літаком тощо), яких не можуть контролювати. Такі люди зазвичай невпевнені у собі, але компенсують цей недолік, коли контролюють і знущаються зі слабших за себе, котрі не здатні до протидії. Такими слабшими частіше виявляються жінки і діти. Дружини постійно почуваються винними, постійно виправдовуються перед чоловіками.

Другий — «моралісти». Вони постійно морально принижують дружину, забуваючи про те, що самі колись вибрали її згідно зі своїми уподобаннями. Зброя таких антилицарів — тихе словесне знущання, коли приниження жінки супроводжується ласкавими доторками, але суть сказаного при цьому жорстока й часто несправедлива. Такі висловлювання, як правило, зачіпають зовнішність і розумові здібності. «А це моя товстуха прийшла» — з усмішкою представляє співробітникам свою половинку чоловік. Гості й жінка ніяково посміхаються, але дружина навіть не намагається зупинити чоловіка. Видно, що «товстуха» — це ще найкраще її домашнє прізвисько.

Третій — «асоціальні». Ці, як правило, від грубої критики та незадоволення дуже швидко переходять до фізичного знущання. Часто вживають алкоголь, інші стимулятори.