Пограй зі мною, мама
Мабуть, ніхто із сучасних батьків не сумнівається у важливості для дитини гри, особливо якщо йдеться про дошкільників. Гра необхідна для розвитку дитини, як повітря для життя. Дитина, котра не вміє і не любить гратися, завжди дивує звичайних людей і змушує задуматися педагогів та психологів.
Радій дітям, учись у них, слухай їх і грайся з ними. К. Фопель
Гра — це «праця дітей», тільки у грі та завдяки грі розвивається фантазія дитини, її інтелект, естетичні почуття, комунікативні навички, мовлення, логіка. А головне — поринаючи у гру, діти почуваються щасливими. Людина, котра одержала в дитинстві безцінний досвід гри, ставши дорослою, прагне до такої роботи і діяльності, яка дозволяє їй знову і знову пережити відчуття щастя, самоповаги, задоволення.
Мами, які граються і не граються
Кожна мама певною мірою — тренер. Добре, якщо батьки не лише граються, але ще й одержують від цього задоволення. Адже дітей не обдуриш: вони прекрасно розуміють, коли батьки роблять щось від душі, з любов'ю, а коли «тому, що потрібно розвивати дитину».
Коли дитина просить: «Мамо, пограйся зі мною», — у перекладі з дитячої мови на дорослу це часто означає: «Покажи, що ти мене любиш! Покажи зараз, а не тоді, коли перемиєш весь посуд і прибереш будинок, а ще поговориш з усіма тітками на світі по телефону або Інтернету. Люби мене зараз, коли мені це дуже-дуже потрібно. Грайся зі мною. Я росту. Дитяча хвилина дорівнює дорослим рокам». Такий багатослівний вийшов переклад для дорослих. Завжди є вибір: ідеальний порядок удома чи прекрасні хвилини взаємного щастя, коли ви бачите щасливу посмішку своєї дитини. Вибирайте, що важливіше...
Ще про матусь...
У мене є жартівлива класифікація мамів за їхніми здатностями гратися. Почнемо з того, що є мами, які зовсім не вміють гратися: або
в дитинстві з ними ніхто не грався, або вони надто серйозно ставилися до навчання — не до гри було.
Є мами-вчителі, котрі граються тільки в розвивальні «розумні» ігри, причому тільки за правилами: крок ліворуч або праворуч від правил карається. А яка користь від гри, якщо це не гра, а дресирування?
Є мами надто охайні, котрі жахаються, побачивши в руках у дитини фарби або, не дай Боже, пластилін. Ой, наші нові меблі! Ой, дорогий ремонт! Ой, безцінні килими!
Колись мені довелося спілкуватися з мамою чарівних дівчаток-близнючок, які були одна до однієї досить агресивні. Дуже дорогі меблі в дитячій кімнаті. Ідеальний порядок. Чотири (!) няньки. Купа електронних звукових іграшок та іграшок, що рухаються, і... жодного шматочка пластиліну. Пальчикові фарби — не доведи Боже! У нас килим білий, меблі нові... А куди ж дітям спрямовувати свою енергію? Кусати одна одну, якщо немає цікавішого. Гра, як ліки від агресії, мамі не підійшла, їй хотілося якихось таблеток, «щоб усе виправити». «Ви що, як це я буду з ними ліпити, а манікюр? У них же є няньки! Колискові? У мене немає ні голосу, ні слуху. Я взагалі не знаю таких пісень!». Класика жанру: бідні діти багатих батьків!
Ще є повна протилежність «учителькам» — мами-«діти» — вони готові гратися у все і скрізь, навіть якщо дитині набридло. Заради справедливості треба сказати, що в категорію«дітей» частіше потрапляють... татусі. Татусь із задоволенням грається дитячою залізницею або не може відірватися від комп'ютерної гри, купленої для сина. Дитина нудьгує чи пхикає поруч.
Ще бувають занадто строгі та «правильні» мами — в них усе за правилами. Їхні улюблені слова: «Не бреши», «Треба вміти програвати», «Скажи "спасибі"», «Скажи не "пока", а "до побачення"», «Ми граємося сьогодні рівно 5 хвилин і 32 секунди».
Є мами тривожні, похмурі, байдужі, занадто захоплені, замучені тощо. А тепер найважливіше: всередині кожної нормальної мами є потроху всього цього добра — і байдужості, й агресії, і педантичності.
Головне у грі з дитиною — не переграти, бути природною, пам'ятати про свою внутрішню дитину, звертатися за порадою до власного дитячого досвіду: з якою мамою вам у дитинстві хотілося б гратися. Поводьтеся по-дорослому, а задоволення одержуйте, наче діти.
У що гратися?
Дитячих ігор дуже багато. Згадайте, у що ви грали в дитинстві. Ми грали у вибивного, у схованки, в камінчики, будували «халабуди», грали в кольори, наприклад: голубий колір — чим пахне, який на смак, на дотик, яка в нього музика, як він танцює, співає, який у нього голос тощо. Чудово, якщо ваша дитина сама вигадує гру. До речі, настільні ігри набагато цікавіше робити самим. Маленька таємниця: іноді процес виготовлення гри ще цікавіший і веселіший, ніж сама гра. А гра — найсерйозніше з усіх несерйозних занять на світі.
Гра «Яблуко»
Можна погратися, а потім з'їсти. Спочатку загадайте дитині загадку.
Саме з кулачок,
Червоний бочок.
Торкнеш пальчиком — гладеньке,
А відкусиш — солоденьке.
Вгадали?
Якщо малюк не вгадав, дайте йому в руки «чарівний мішечок» з яблучком: нехай пальчики підкажуть відгадку. Тепер дістаємо яблуко з мішечка. Розглядаємо його уважно-уважно. Що побачили очі? (Яблуко червоне, кругле, гарне, велике або маленьке тощо.)
А тепер понюхаємо яблуко. Що розповість носик? (Яблуко ароматне, запашне, свіже, пахне літом... )
Покладемо яблуко на долоньки, заплющимо очі й потихеньку ще раз обмацаємо яблуко. Що розкажуть пальчики? (Гладеньке, тверде, прохолодне, приємне.)
А що розкажуть про яблуко вушка? Потрясіть яблучко біля вуха дитини. У дуже спілих і великих плодах чутно, як одне об одне стукає насіннячко. Ви раніше цього не помічали? А якщо соковите і м'яке яблуко міцно-міцно стиснути руками, з'являється особливий звук.
А тепер — смачне завдання. Із задоволенням розріжемо яблучко. Покажіть маляті, яке всередині насіннячко, якого воно кольору — біле, коричневе чи чорне. Покладіть шматочок яблучка в рот собі й маляті: не кваптеся швидко його розжувати і проковтнути. Нехай шматочок яблука полежить у роті. Не поспішайте: яблуко потихеньку розкриє свій дивний смак. Повільно розжовуйте яблуко. Яке воно? (Хрустке, смачне, солодке, стигле, соковите.)
Ось така гра. А скільки нових слів дізнається ваша дитина! На жаль, сучасна мова стає все більше сухою, казенною, недбалою. А це ж таке багатство — гарна, мелодійна і правильна мова.
Батьківські запитання
З якими запитаннями стосовно гри найчастіше звертаються батьки до дитячого психолога?
Я дуже люблю батьківські запитання, особливо ті, які часто називають «дурними». Так і говорять: «У мене до вас дурне запитання». Дурні запитання — це здорово! По-перше, це свідчення довіри до психолога: «Сміятися з мене не буде». По-друге, «дурне запитання» повне любові й турботи, щирого бажання зробити все правильно. По-третє, свідчить про внутрішню зрілість батьків.
Матусі запитують: «Як гратися з немовлям?», «А з підлітком?», «Що робити, якщо дитина не хоче грати в розвивальні ігри, а їй подобається пісок?», «Чи можна дошкільникові грати в комп'ютерні ігри?», «А якщо він грається-грається, а потім сидить і дивиться в одну точку?», «Мій хлопчик любить гратися ляльками, а не машинками. Це патологія?», «Дочка дивиться той самий мультик, ніяких інших не хоче. Що нам робити?», «З ванни не витягти: годинами сидів би у воді і грався б гумовими іграшками», «У ванну не затягнеш: із задоволенням дивиться, як тато грається з корабликами, а посадити себе у воду не дає — такий крик здіймає, що перед сусідами соромно!».