Харків. Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 25 Харківської міської ради"

 




















Пограй зі мною, мама

ПОГРАЙСЯ ЗІ МНОЮ, МАМО!

Мабуть, ніхто із сучасних батьків не сумнівається у важливості для дитини гри, особливо якщо йдеться про дошкільників. Гра необхідна для розвитку дитини, як повітря для життя. Дитина, котра не вміє і не любить гратися, завжди дивує звичайних людей і змушує задуматися педагогів та психологів.

 

 

Радій дітям, учись у них, слухай їх і грайся з ними. К. Фопель

 

Гра — це «праця дітей», тільки у грі та завдяки грі розвивається фантазія дитини, її інтелект, естетичні почуття, комунікативні навички, мовлення, логі­ка. А головне — поринаючи у гру, діти почуваються щасливими. Людина, котра одержала в дитинстві безцінний досвід гри, ставши дорослою, прагне до такої роботи і діяльності, яка дозволяє їй знову і знову пережити відчуття щастя, само­поваги, задоволення.

Мами, які граються і не граються

Кожна мама певною мірою — тренер. Добре, якщо батьки не лише граються, але ще й одержують від цього задово­лення. Адже дітей не обдуриш: вони пре­красно розуміють, коли батьки роблять щось від душі, з любов'ю, а коли «тому, що потрібно розвивати дитину».

Коли дитина просить: «Мамо, пограй­ся зі мною», — у перекладі з дитячої мови на дорослу це часто означає: «Покажи, що ти мене любиш! Покажи зараз, а не тоді, коли перемиєш весь посуд і прибе­реш будинок, а ще поговориш з усіма тіт­ками на світі по телефону або Інтернету. Люби мене зараз, коли мені це дуже-дуже потрібно. Грайся зі мною. Я росту. Дитя­ча хвилина дорівнює дорослим рокам». Такий багатослівний вийшов переклад для дорослих. Завжди є вибір: ідеальний порядок удома чи прекрасні хвилини взаємного щастя, коли ви бачите щас­ливу посмішку своєї дитини. Вибирайте, що важливіше...

Ще про матусь...

У мене є жартівлива класифікація мамів за їхніми здатностями гратися. Почнемо з того, що є мами, які зовсім не вміють гратися: або

в дитинстві з ними ніхто не грався, або вони надто серйозно ставилися до навчання — не до гри було.

Є мами-вчителі, котрі граються тільки в розвивальні «розумні» ігри, причому тільки за правилами: крок ліворуч або праворуч від правил карається. А яка користь від гри, якщо це не гра, а дресирування?

Є мами надто охайні, котрі жахаються, по­бачивши в руках у дитини фарби або, не дай Боже, пластилін. Ой, наші нові меблі! Ой, до­рогий ремонт! Ой, безцінні килими!

Колись мені довелося спілкуватися з ма­мою чарівних дівчаток-близнючок, які були одна до однієї досить агресивні. Дуже до­рогі меблі в дитячій кімнаті. Ідеальний по­рядок. Чотири (!) няньки. Купа електронних звукових іграшок та іграшок, що рухаються, і... жодного шматочка пластиліну. Пальчикові фарби — не доведи Боже! У нас килим білий, меблі нові... А куди ж дітям спрямовувати свою енергію? Кусати одна одну, якщо немає ці­кавішого. Гра, як ліки від агресії, мамі не пі­дійшла, їй хотілося якихось таблеток, «щоб усе виправити». «Ви що, як це я буду з ними ліпити, а манікюр? У них же є няньки! Колис­кові? У мене немає ні голосу, ні слуху. Я взагалі не знаю таких пісень!». Класика жанру: бідні діти багатих батьків!

Ще є повна протилежність «учителькам» — мами-«діти» — вони готові гратися у все і скрізь, навіть якщо дитині набридло. Заради справедливості треба сказати, що в категорію«дітей» частіше потрапляють... татусі. Татусь із задоволенням грається дитячою залізницею або не може відірватися від комп'ютерної гри, купленої для сина. Дитина нудьгує чи пхикає поруч.

Ще бувають занадто строгі та «правильні» мами — в них усе за правилами. Їхні улюблені слова: «Не бреши», «Треба вміти програвати», «Скажи "спасибі"», «Скажи не "пока", а "до поба­чення"», «Ми граємося сьогодні рівно 5 хвилин і 32 секунди».

Є мами тривожні, похмурі, байдужі, за­надто захоплені, замучені тощо. А тепер най­важливіше: всередині кожної нормальної мами є потроху всього цього добра — і байдужості, й агресії, і педантичності.

Головне у грі з дитиною — не переграти, бути природною, пам'ятати про свою внутріш­ню дитину, звертатися за порадою до влас­ного дитячого досвіду: з якою мамою вам у дитинстві хотілося б гратися. Поводьтеся по-дорослому, а задоволення одержуйте, наче діти.

У що гратися?

Дитячих ігор дуже багато. Згадайте, у що ви грали в дитинстві. Ми грали у вибивного, у схованки, в камінчики, будували «халабуди», грали в кольори, наприклад: голубий колір — чим пахне, який на смак, на дотик, яка в нього музика, як він танцює, співає, який у нього голос тощо. Чудово, якщо ваша дитина сама вигадує гру. До речі, настільні ігри набагато цікавіше робити самим. Маленька таємниця: іноді про­цес виготовлення гри ще цікавіший і веселіший, ніж сама гра. А гра — найсерйозніше з усіх не­серйозних занять на світі.

Гра «Яблуко»

Можна погратися, а потім з'їсти. Спочатку загадайте дитині загадку.

Саме з кулачок,

Червоний бочок.

Торкнеш пальчиком — гладеньке,

А відкусиш — солоденьке.

Вгадали?

Якщо малюк не вгадав, дайте йому в руки «чарівний мішечок» з яблучком: нехай пальчи­ки підкажуть відгадку. Тепер дістаємо яблуко з мішечка. Розглядаємо його уважно-уважно. Що побачили очі? (Яблуко червоне, кругле, гар­не, велике або маленьке тощо.)

А тепер понюхаємо яблуко. Що розповість носик? (Яблуко ароматне, запашне, свіже, пахне літом... )

Покладемо яблуко на долоньки, заплющимо очі й потихеньку ще раз обмацаємо яблуко. Що розкажуть пальчики? (Гладеньке, тверде, прохолодне, приємне.)

А що розкажуть про яблуко вушка? Потря­сіть яблучко біля вуха дитини. У дуже спілих і великих плодах чутно, як одне об одне сту­кає насіннячко. Ви раніше цього не помічали? А якщо соковите і м'яке яблуко міцно-міц­но стиснути руками, з'являється особливий звук.

А тепер — смачне завдання. Із задоволен­ням розріжемо яблучко. Покажіть маляті, яке всередині насіннячко, якого воно кольору — біле, коричневе чи чорне. Покладіть шмато­чок яблучка в рот собі й маляті: не кваптеся швидко його розжувати і проковтнути. Не­хай шматочок яблука полежить у роті. Не по­спішайте: яблуко потихеньку розкриє свій дивний смак. Повільно розжовуйте яблуко. Яке воно? (Хрустке, смачне, солодке, стигле, соковите.)

Ось така гра. А скільки нових слів дізнається ваша дитина! На жаль, сучасна мова стає все більше сухою, казенною, недбалою. А це ж таке багатство — гарна, мелодійна і правильна мова.

 

Батьківські запитання

З якими запитаннями стосовно гри найчасті­ше звертаються батьки до дитячого психолога?

Я дуже люблю батьківські запитання, особ­ливо ті, які часто називають «дурними». Так і го­ворять: «У мене до вас дурне запитання». Дурні запитання — це здорово! По-перше, це свід­чення довіри до психолога: «Сміятися з мене не буде». По-друге, «дурне запитання» повне любові й турботи, щирого бажання зробити все правильно. По-третє, свідчить про внутрішню зрілість батьків.

Матусі запитують: «Як гратися з немовлям?», «А з підлітком?», «Що робити, якщо дитина не хоче грати в розвивальні ігри, а їй подоба­ється пісок?», «Чи можна дошкільникові грати в комп'ютерні ігри?», «А якщо він грається-грається, а потім сидить і дивиться в одну точку?», «Мій хлопчик любить гратися ляльками, а не ма­шинками. Це патологія?», «Дочка дивиться той самий мультик, ніяких інших не хоче. Що нам робити?», «З ванни не витягти: годинами си­дів би у воді і грався б гумовими іграшками», «У ванну не затягнеш: із задоволенням дивить­ся, як тато грається з корабликами, а посадити себе у воду не дає — такий крик здіймає, що пе­ред сусідами соромно!».